"День пам'яті та надії"

  Щороку у вересні ми відзначаємо День визволення с. Колядинець від німецько-фашистських загарбників. Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні 1941-1945 рр. Не щезне в пам'яті людській, не йде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу - його битва, його перемога над фашистами. Можна по-різному ставиться до Великої Вітчизняної війни, по-різному її називати, але хіба можна забути тих, хто віддав своє життя для щастя інших.     

Ніхто не забутий;

На попіл ніхто не згорів:

Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть.

І доки є пам'ять в людей і живуть матері,

Допоки й сини, що спіткнулись об кулі, живуть.

їх прийняла війна, лишивши списки

загиблих у праведнім бою,

застигли в тузі обеліски,

в гранітнім каміннім строю.

Пам'ятайте, друзі, цих людей довіку,

Тих, хто повернувся і поліг в боях.

І вклонімось всі ми низько до землі їм,

Квітами устелим їх тернистий шлях.

Нелегке наше сьогодення не може заступити радості . Цей день залишиться для нас завжди затьмареним від гіркоти втрат і осяяний сонцем Перемоги. Його наближували, як могли наші односельчани, котрим було дуже нелегко в ті воєнні літа і яким найважче сьогодні. У довічному боргу наше покоління і перед тими ветеранами війни,учасниками бойових дій  кому пощастило пройти через чорнило битв і дожити до світлого Дня Визволення села. Все менше їх залишається в життєвому строю. Даються взнаки і опалена війною молодість, сирі окопи і бліндажі, голод і холод, хвороби і рани. їхні груди вкриті медалями, на скронях - сивина. Але вони пам'ятають ті страшні часи, хоч часто їм і не хочеться про них згадувати

Мільйонам людей назавжди врізався в пам'ять перший день Великої Вітчизняної війни. Чорною тінню фашистської навали, димом пожеж, смертю і руїнами звалився він на нас. І враз неділя 22 червня 1941 року, мирний день відпочинку, обернувся довгими роками страждань.

Спинись, проклятий супостате,

На світ востаннє подивись:

За тіло матері розп'яте

Сини на пару піднялись.

У бій за наші ниви,

За ясний сміх дитячий,

За юний спів щасливий,

За славний труд гарячий.

Вперед, полки суворі,

Під прапором свободи,

За наші ясні зорі,

За наші тихі води.

Сонце палило нестерпно, Гнулось садове гілля.

Падали яблука в серпень, Глухо стогнала земля.

Рвали снаряди їй груди. Всюди гриміла  вона

Падали скошені люди, їх не щадила війна.

Мільйони людей забрала Велика Вітчизняна війна. Це важко усвідомити. Смерть однієї людини - це трагедія. А коли мільйони... Загиблим не болить. У живих продовжують кровоточити рани: у ветеранів, які втратили своїх друзів-однополчан, рідних і близьких жителів села Колядинець , душі, які простріляні похоронками, у рано посивілих дітей війни, які не побачили своїх батьків і пережили пекло окупації.

Мільйони людей в усьому світі знають про звіряче обличчя фашизму з книг, документальних та художніх фільмів. Все менше залишається тих, хто пам'ятає злочини фашистів зі свого трагічного досвіду.

На окупованій території гітлерівці знущалися над мирним населенням та військовополоненими. Вони масово розстрілювали жителів міст і сіл, не жаліючи ні старих, ні малих, піддавали нелюдським тортурам полонених солдатів і офіцерів, партизанів, підпільників, тисячами примусово вивозили працездатних громадян на каторжні роботи до Німеччини, руйнували пам'ятники національної культури, житлові будинки, підприємства, розкрадали майно громадян та загальнонаціональні цінності. Ідеологи фашизму проповідували надуману расову теорію про вищість арійської раси - раси господарів, покликаних керувати іншими народами.

Люто ненавиділи фашисти радянських людей, слов'янські народи - поляків, білорусів, українців, росіян. Розроблялися і виконувалися плани масового фізичного знищення, поневолення тих, хто залишився живим.

Для відбору німці ставили планку на висоті 120 см. Всі діти, які могли пройти під цією планкою, відправлялися до крематорію. Знаючи про це, діти витягувалися як тільки могли, піднімали вгору голови, стараючись потрапити до групи тих, кого залишають в живих...

Тільки на окупованій території СРСР фашисти замучили й знищили близько 10 млн. мирних жителів, в тому числі жінок, дітей, людей, похилого віку. Скрізь окупанти вводили примусову рабську працю з каторжним режимом. Мільйони людей, яких вивезли до Німеччини або залишили на окупованій території, утримувалися в неволі, як раби в давнину...

А скільки матерів, сестер, коханих чекали і не дочекалися своїх синів, братів, чоловіків. У народі надаремно кажуть, що час не владний над материнським горем. І скільки б не минуло років і десятиліть від того недільного ранку, коли пролунало страшне слово "війна", вони ніколи не принесуть спокою матерям, діти яких віддали найдорожче - життя у боротьбі з фашистськими загарбниками.

Ми в бою здобували свободу,

Ми в бою гартували її,

Ми пройшли переможним походом,

Пронесли крізь недолю-негоду

Прапор волі по рідній землі!

Зникла хмара пелехата,

Сонце, променем палай!

Волі в нас не відібрати,

Не здолати

Рідний край!

Вічно сяяти сонцю над краєм,

Бо здобули ми сонце в бою.

Ми країну свою оглядаєм,

Бойових земляків обираєм

У Верховну Раду свою.

На землі моїй багатій

Сонце, променем палай!

Волі в нас не відібрати,

Не здолати

Рідний край!

 Не оминула страшна війна і Колядинець.  Жахливо-чорним крилом зачепила майже кожну родину. Забути минуле - означає зрадити пам'ять про людей, загиблих за щастя односельчан .Забути всі прикрощі та негаразди, всіх, хто виніс ці страшні позбавлення заради нас.

Ні, ні нам, ні нашим дітям забувати про це не можна. Ми будемо пам'ятатить про цей подвиг. Ми вічно будемо шанувати пам'ять усіх, хто вистояв в ті роки, хто віддав своє життя за Перемогу.

До тебе, людино, звертаюсь:

Залиш на хвилинку щоденні турботи.

З собою побудь у глибокій скорботі,

Згадай чоловіка, товариша, брата,

Дружину, сестру чи посивілу матір.

перед трагічною хвилиною мовчання

словами говорити неможливо.

Оця хвилина більше нам розкаже,

Ніж тисячі, а чи мільйони слів.

Солдатів подвиг, про який сьогодні

Дізнались ми, не вимовить словами,

А тільки серцем можна це сказати,

Але воно, на жаль, не має мови,

Лиш має біль. І тому я прошу

Солдатів пам'ять вшанувати мовчанням.

У тиші урочистій до Пам'яті йдем,

Що в серці відлунює грізно.

У святому мовчанні над Вічним вогнем

 Схиляється наша Вітчизна.

Уклонимось тим, хто поліг у бою,

Хто покрив землю рідну собою.

Усім поіменно, хто впав у бою,

Хто відстояв нашу свободу.

Згадаємо всіх поіменно,

Серцем згадаємо своїм.

Це потрібно не мертвим,

Це потрібно живим.

Ось тут могили. Тихо сплять солдати,

Що у боях за нашу волю  полягли

І в ті далекі і тривожні роки

Кували перемогу, в бій вели.

  Їх 45 –й не застав в живих,

Але це їх стрічала в квітах Прага.

І підписи їх друзів бойових

Уздрів весь світ в Берліні на рейхстагу.

Софія дарувала їм пісні,

Вставала їз руїн до них Варшава,

А мимо все проходили полки

Й салютували їм усі держави…

Упав Берлін. Іще боями гула розвихрена земля,

а вже з барвистими квітками вступила тиша на поля.

І сходив мир на доли й води і в гарячковий стук сердець.

Удари з заходу і сходу сказали ворогу: "Кінець!"

Кінець! Незборна правди сила, замовк гармат охриплий спів.

Кінець. І тиша оглушила людей, що звикли до громів.

І всі звели до сонця чола, що довго снилось їм у млі.

І стало тихо так навколо, мов не було іще ніколи

такої тиші на землі.

Пам'ять... Вона не має початку і не має кінця. Ще й досі чекають запізнілих листів з фронту матері, що не повірили похоронці, наречені, сестри, дружини, а сини стали старшими від своїх батьків. Тіла солдат, полеглих у землю давно стали землею і завдяки одному серцю, яке перестало битися тоді, сьогодні на нашій землі б'ються тисячі сердець!

3 ведучий: Війна, що прийшла на українську землю червневим ранком 1941 року, увірвалася до кожної сім'ї, до кожної оселі, відібрала мільйони молодих життів, спотворила нашу чудову природу, перетворила у руїни тисяч міст і сіл.

 Проте наш народ залишився незламним у титанічній битві, якої ще не знала історія. Він боровся за свободу і переміг.

 Роки пливуть, немов вода в озерці,

І не вертаються назад.

Співають гори, і радіє серце,

Що нашій Перемозі вже за 60!

 Із року в рік часопис віддаляє

Своїх нащадків далі від війни.

Та вересневий день знов нагадає,

Як із життя ішли його сини.

Омиті кров’ю героїчні дати

Зоріють знов сьогоднішньому дню.

Згадаймо всіх, згадаймо всіх солдатів,

Схилім чоло до Вічного вогню…

Всі, хто за нас поліг у вирвищах смертей,

Ви – в пам”яті Землі, ви – у серцях дітей...

Ви з нами кожен день, у творчості, труді,

Ви на землі дітей довічно молоді.

Слава всесвітня від роду до роду

Воїнам мужнім за ратні труди.

Що принесли з вогняного походу

Спраглим народам живої води!

Сущим хвала, що в громах кононади,

Сонце несли на святім знамені.

Вічна пам”ять полеглим за правду-

Смертю смерть подолавши в борні!

Ра дуйтесь в мирі, народ і держава,

Маршам своїх легендарних полків.

Маршалам сивим – хвала величава!

Слава солдатам – слава!

Слава вовіки віків!